Наприклад, таким „незвіданим” краєм для багатьох залишається найбільший в Україні Дністровський каньйон, хоча тутешній середземноморський клімат та надзвичайні ландшафти ще століття тому манили і заворожували європейських відпочивальників, які спеціальними поїздами приїжджали сюди з Відня і Варшави, Праги і Берліна, Львова і Кракова...

    Незважаючи навіть на сучасні екологічні негаразди, в дністровських водах можна впіймати півтораметрову мурену з сімейства осетрових чи велетенського сома, якому нічого не варто проковтнути свійського гусака. Вздовж малодоступних, не займаних господарською діяльністю берегів хлюпочуться дикі качки та лебеді, полюють на мілководді чорнобокі видри, а по вкритих густою рослинністю та мохами збігають великі і малі водоспади, які тут називають „дівочими сльозами”. Здається, що невблаганний час проявив тут свою владу тільки над камінням – руйнуючи тверду породу заради химерних форм. Тому Дністровський каньйон називають одним із найкрасивіших у Європі.

    За мільйони років швидка, повноводна ріка - друга за протяжністю водна артерія України (1365 км) - „прорізала” найбільший каньйон завдовжки понад 250 км. Дністру належить і найвищий український річковий берег: на околиці села Колодрібка він сягає230 метрів. В давнину воно називалося Коло Брідка, а з часом назва «стягнулася». Справа в тому, що село розташоване поблизу броду, яким через Дністер колись переправлялися запорозькі козаки під час так званих молдавських походів. І, напевне, не тільки козаки, ще й зараз у цьому історичному місці можна побачити туристів, які сплавляються на плотах, човнах, байдарках.

    Типовий краєвид у каньйоні – круті скелясті або заліснені береги, дика, незаймана природа, раз по раз серед водного плеса ріки зустрічаються не менш мальовничі острови та піщані коси. Місцевим школярам та й спеціалістам не треба зайвий раз заглядати в геологічний атлас, бо тутешні скелі нагадують собою своєрідний пиріг-перекладенець, за яким можна вивчати породи юрського, девонського чи силурійського періодів. Тут можна знайти скам’янілі залишки флори і фауни приблизно 500-мільйонної давності. До того ж, дністровський розтин силурійського і раннього девонського періоду вважається одним з найкращих у світі.
 

 Половина саду квітне – половина мерзне

    Весна тут  приходить на два-три тижні скоріше, ніж у сусідні села, які знаходяться за декілька кілометрів від каньйону. І взагалі весною тут можна побачити дивину дивну: якщо на низинному березі Дністра розцвітають сади і квіти, то на іншому, високому, лежить сніг. Таке явище дуже неприємне для селян, бо заморозки можуть пошкодити ранній цвіт плодових дерев. Тому сади тут закладають на високому березі, куди весна приходить пізніше. Хоча навіть у найлютіші зими на деяких ділянках каньйону сніг не затримується довше одного-двох днів. Тому цю місцевість називають „Дністровськими субтропіками”.

  Тутешній клімат справді наближений до середньоземноморського, вся справа в тому, що в каньйоні інакше переломлюються сонячні промені, скелясті береги затримують тепло (кількість сонячних днів - як у Ялті чи Сочі), через що влітку майже не буває дощів.

   У Дністровському каньйоні, де створено державний заповідник, чисте повітря й унікальна рослинність. Власне, тут з весни й до пізньої осені цвіте понад 500 видів рідкісних рослин та трав. Тут, зокрема, проростає і древня наземна рослина куксонія, яка з’явилася на землі раніше від моху і папоротників. 

Там, де Дністер круто в’ється
 

    У Дністровському каньйоні знаходиться більше десяти карстових печер і гротів, але доступитися до них нелегко. Та, власне, ця недоступність надає каньйонові особливої чарівності. А щоб роздивитися красу цих чистих, незайманих берегів, і були придумані сплави: їх практикують уже майже століття.

     Дністер не має крутих порогів, тому задоволення від сплаву рікою доступне кожному, хто може тримати в руках весло, а якщо хочеш, то можеш мандрувати й милуватися природою на великих плотах.

    Вниз по Дністру сплавляються туристи з різних країн. Багато з них починають мандрівку з легендарного Галича – старовинної столиці Галицько-Волинського князівства, а закінчують водний вояж неподалік одного з семи чудес України - Хотинської фортеці, відвідуючи по дорозі старовинні замки, яких тільки на Тернопільщині понад три десятки, печери та чудові водоспади.
    Сьогодні Тернопільщину і Дністровський каньйон, зокрема, відвідує багато іноземних туристів. Більшість із них німці та поляки. У вихідні дні з-за кордону їдуть вервечки автобусів, і, наприклад, у Львові, на привокзальній площі, навіть немає, де припаркуватися. Іноземці приїжджають на могили своїх предків, які поховані в Україні, мріють побачити колишні родові маєтки і просто мандрують, але при цьому мало хто з них користується послугами наших турагенств. В Західну Україну приїжджають дуже багато польських студентів, які вивчають історію. Вони мандрують з картами, на яких позначені визначні місця, про які не знаємо навіть ми: польські архіви значно багатші за наші. А ще в Польщі видають довідники, де вказано, якою дорогою треба їхати, щоб обминути ями, і рекомендується, де краще заночувати: адже не в кожному українському готелі є гаряча вода. Але, незважаючи на складність мандрівок, іноземців стає все більше, бо в західних областях України є багато таких заповідних місць, куди нога туриста ще не ступала. І одне з них - Дністровський Каньйон